22 грудня на екранах країни з’явиться «Залюднений острів». За словами амбітних авторів, конкурент голлівудської продукції
Cценаристи фільму, київські фантасти Марина та Сергій Дяченки, вважають «Залюднений острів» (так в офіційному релізі, хоча сам роман перекладено як «Населений острів» ще на зорі Незалежності – Тиждень) знаковим, оскільки вдалося і текстову основу зберегти, й гідну світового визнання стрічку зробити. «Це сенс роману Струґацкіх, затиснутий в оболонку видовища для сучасного молодого глядача», – стверджує пані Марина.
Натяк на те, що дотепер романам братів не таланило. За тексти бралися режисери, кожен з яких мав свій особливий погляд на матеріал. Тому літературні першоджерела зазнавали на екрані кардинальних метаморфоз. Найвідоміша картина «Сталкер» Андрєя Тарковского щасливо позбавилася науково-фантастичної основи першоджерела («Пікнік на узбіччі»). Метафоричне дітище кіногенія стало втіленням особистих філософських концепцій режисера і, зрештою, окремим культурним явищем.
Після презентації чорнової версії тривалого проекту Алєксєя Ґєрмана-старшого «Важко бути богом» критики назвали його шедевром. І знову авторським. Те саме можна сказати й про стрічку Алєксандра Сокурова «Дні затьмарення» (повість «За мільярд років до кінця світу») – напівдокументальну психоделічну оповідь, де спільне з літературою – лише імена персонажів.
Фьодор Бондарчук, не мудруючи лукаво, зняв фільм для всіх – зрозумілий, сюжетний, динамічний. Із найбільшим донині бюджетом в історії російського кіно ($36,5 млн), сучасними спецефектами й привабливими молодими акторами. «І досі не розумію, як мені це вдалося: 63 об’єкти, білі субмарини, цепеліни, місто мутантів, Гвардія, прапори, тисячі масовки, падіння корабля, світ навиворіт», – кокетує він.
Цікава деталь: свій твір брати писали для дітей у розпал радянської відлиги, для дитячого видавництва «Дєтґіз», про тоталітаризм, який – здавалося тоді – вже ніколи не повториться.
Бондарчук як режисер – надзвичайно прискіпливий, тому подружжю фантастів довелося переписувати сценарій 28 разів. Сергій Дяченко розповів кореспондентові Тижня, що ця надмірна кількість виникла через постійні уточнення, які доводилося вносити вже в процесі виготовлення стрічки.
Світ планети Саракш, на яку потрапляє головний герой – землянин-«комунар» Максим – потрібно було відтворити з максимальною достовірністю, вигадати деталі фантастичних будівель, побут і одяг мешканців. Цим займалася міжнародна група фахівців, серед яких чимало українців. Щоправда, вони на другорядних ролях – технічного персоналу, розробників декорацій та учасників масовки.
Першорядною для «Залюдненого острова» виявилася українська локація – кримські краєвиди в районах Керчі та Казантипу. Після завершення зйомок місцеві екологи оголосили, що піротехнічні вибухи, сліди від тракторних траків і обгоріла пластмаса зашкодили унікальній флорі та фауні. Але їхні кволі протести потонули в масштабній промоції, яку російські фахівці продумали не гірше, ніж деталі самого кіно.
Південне узбережжя Криму стало таємничим Саракшем на дев’ять місяців. Паралельно з «натурою» працювали над спецефектами – ввігнутий горизонт, небо з трьома світилами, вежі-ретранслятори, які впливають на свідомість членів тоталітарного суспільства. Звичайно, автентичний текст без кіношних правок не залишився. Автори фільму поглибили ледь окреслену Струґацкімі любовну лінію та надали характерних рис окремим героям – хтось отримав особливу вимову, хтось – поставу чи ходу. Бондарчук, зокрема, для свого персонажа – розумника, садиста, гедоніста і франта Прокурора – вигадав манеру поведінки, жести і костюм.
Паперовий «Населений острів», перш за все, гіпнотизував відвертістю, з якою змальоване зомбоване суспільство, що перебуває в постійному стані війни. Сторінки книги ніби промовляють: Саракш не в космосі, а поряд, де співають патріотичні гімни й догідливо брешуть телеведучі.
Автори стрічки й самі наполягають, що їх дітище не антиутопія та відхрещуються від порівнянь із «Метрополісом» чи «Бразилією». Воно й зрозуміло: бавитися з подібним «політичним» жанром у Росії наразі невигідно. Додавати натяки на тоталітаризм радянського зразка теж, оскільки їх не зрозуміють в інших країнах, де планують прокат картини. Залишається зосередитися на бажанні глядачів бачити та співпереживати атракціону.
Пресі показали тільки 30 хвилин фільму. З фрагменту зрозуміло: омріяний Голлівуд вийшов, але невідомо, чи залишилися Струґацкіє. Однак у кінотеатр зараз масово ходять по спецефекти, а не по істини «шістдесятників». Це, схоже, розуміє і сам Боріс Струґацкій, який в інтерв’ю Тижневі досить скептично ставиться до світлих перспектив людства нинішнього і прийдешнього.
Можна сподіватися на те, що успіх фільму викличе в молоді цікавість до творів братів-фантастів. Хоча б до «Острова...», а там і до «Пікніка…», і до «Града приреченого», і до «Жука в мурашнику» черга дійде. В останній книжці, до речі, розповідається про кризу «комунарської» Землі. Один із героїв «Населеного острова», працівник Галактичної безпеки Рудольф Сікорскі, стає керівником спецслужби – і замість стежити за розвитком інших планет, він сам вдається до вбивства «чужих»...
