Нашим предкам легко було уявити Господа поруч, співчувати Його мукам і схилятися перед Його величчю
Для наших предків усі події Страсного тижня були не далекою історією, не абстрактними символами, а цілком конкретною реальністю. І євангельський вислів про те, що Син Божий ходив між людьми, вони сприймали буквально: їм легко було уявити Господа поруч, співчувати Його мукам і схилятися перед Його величчю. Люди XV і навіть XVIIІ століть легко уявляли себе у розпачливій молитві біля підніжжя хреста, а за три дні вони були щиро раді повідомити сусідам приємну новину: «Христос воскрес!». Тож не дивно, що українці давніх часів легко переносили на ікони й монументальні розписи деталі свого побуту, які промовисто свідчили: все відбувається тут і зараз.
Ікона «Страсті Христові». 1593 рік. Фрагмент І
1 В усіх клеймах страсного циклу Христа арештовують, бичують і страчують люди в одязі та обладунках західноєвропейських найманців та якісь східні персонажі в тюрбанах. У властивій добі чітко окресленій системі координат «свій-чужий» ці люди були явно чужими, а отже, підозрілими і здатними на будь-яку жорстокість.
2 За допомогою певних деталей до «своїх» на іконах зараховують праведників і Господа. Особливо зворушує вишивка на білизні Христа і сорочці хлопчика, який припав до його ніг.
.jpg)
Ікона «Страсті Христові». 1593 рік. Фрагмент ІІ
1 Розрізнення «своїх» і «чужих» не означає ксенофобії: поміж вартових-римлян, що по-блюзнірському грають у кості під хрестом на плащі Сина Божого, є і західний воїн, і двоє наших хлопців. Один із гравців – явно представник старшини у шапці з перами і з булавою в руці.
2 Простий козак у шапці-бирці також бере участь у блюзнірській розвазі. Цілком можливо, що тут відобразилося тогочасне дещо двозначне ставлення до козацтва. Адже до Хмельниччини козак не завжди вважався захисником православного люду.
.jpg)
Марко Шестакович. Ікона «Розп’яття з Симком і Євою Матковськими». 1720 – 1730-ті роки
1 Подружжя Матковських застигло у побожних позах під хрестом. Звісно, у давній Іудеї не носили наміток і не стриглися під макітру. Та цим ніхто не переймається, співчуття замовників і автора ікони наївно зворушливе: навіть таке жахливе знаряддя вбивства, як хрест, прикрашене орнаментом, що імітує народне різьблення.
«Воскресіння». Фрагмент настінного розпису з церкви Св. Юра в Дрогобичі. XVII ст.
1 Не дуже схожі на римлян вояки, озброєні типовими для свого часу алебардами.
2 Художник старанно зобразив те, на чому розумівся: шаблю та пернач (у цьому випадку не символ полковницької влади, а просто ударну зброю).
