Хромосомна Книга буття

 

Графіка: Павло Ніконоров

 

Як ви вважаєте, що спільного між генетикою та історією? А між географією та комп’ютерною програмою? А між усіма цими галузями? На перший погляд – нічого. Однак, як свідчить практика, методи генетики плюс технологічний прогрес можна з успіхом використати для вирішення проблемних питань географії та темних плям історії.

 

 

2005 року всесвітньо відомий журнал National Geographic, не менш відома корпорація ІВМ та приватний фонд родини Вейт об’єднали свої фінансові можливості та технологічну міць і спрямували їх на виконання чи не найцікавішого наукового проекту людства ХХІ ст., назва якого – генографія. Звідки ми прийшли, де і коли жили наші загальні пращури, наші Адам і Єва, як саме поширювалася міграція людства у часі та просторі, де колиска першої людини – на всі ці питання виконавці проекту планують відповісти за 5 років. За цей період дослідники мають зібрати та проаналізувати 100 000 зразків ДНК різних корінних (які жили з давніх-давен) народів світу, та побудувати на їхній основі мапу всесвітньої подорожі Homo sapiens. До проекту залучено експертів із 10 різних країн світу: Австралії, Бразилії, Китаю, Франції, Індії, Лівану, Росії, Південної Африки, Великої Британії та США, що координуватимуть збирання матеріалу у волонтерів. Крім того, чи не вперше в історії науки, проект генографія відкрито для загалу.

 

«Найбільша книга з історії, будь-коли написана, – це саме та, що захована у нашій ДНК», – проголошує керівник проекту доктор Спенсер Веллс (Spencer Wells). Сучасні знання й технології дають змогу тепер її прочитати. ДНК кожної людини унікальна як відбитки пальців, що є результатом рекомбінацій спадкового матеріалу наших хромосом, які ми отримуємо порівну від батька й матері та які обумовлюють «нарис» нашого організму, всі його зовнішні та внутрішні ознаки. У своєму хромосомному наборі чоловік має Х та У хромосоми. Вони ще називаються статевими. Жінка ж має дві Х-хромосоми. Якщо чоловік передасть своїй майбутній дитині хромосому Х, народиться дівчинка, якщо У – хлопчик. Жінка, окрім хромосом, передасть своїй дитині мітохондріальну ДНК (мтДНК). Мітохондрії – це клітинні «міні-органи», які мають власну, нехромосомну ДНК. Колись у далеку давнину мітохондрії були бактеріями, які згодом потрапили у клітини вищих живих істот, втратили самостійність та призвичаїлися жити у клітині у злагоді, виробляючи енергію. Хоча мітохондрії є у кожній клітині чоловіка та жінки, під час запліднення мтДНК сперматозоїда руйнується, тому дитина отримає її лише від матері.

 

Хромосома У та мтДНК стали відправними точками, від яких відштовхнулися генографічні дослідники. Протягом нашого життя ДНК, отримана від батьків, зазнає своїх неповторних змін і надає нам певних рис, часом непритаманних батькам. Але певні ділянки У-хромосоми та мтДНК консервативні, тобто змінюються дуже повільно, приблизно одна зміна на 500 поколінь, і тому довго передаються від покоління до покоління без змін. Якщо ж у них відбувається зміна – чоловік разом із У-хромосомою передасть змінену ділянку своїм синам, а жінка разом із мтДНК – всім дітям, хоча лише її доньки потім передаватимуть зміну нащадкам. За допомогою співставлення змін у ДНК-маркерах окремих індивідів можна дослідити міграцію цілих етносів від самого початку розселення людства Земною кулею. Чим більше відрізняється послідовність ДНК-маркерів двох етносів – тим раніше останні розділилися. Отже, кожній зміні у ДНК-маркерах відповідає певне місце у часі та просторі, що робить можливим генетичне картування пересувань чоловіків та жінок від самої давнини, створення родинного дерева Homo sapiens і віднайдення його колиски.

 

 

Спочатку дослідники орієнтувалися на 100 000 зразків ДНК по всьому світу, але завдяки своїй відкритості проект генографія знайшов багато прихильників серед пересічних людей, і вже сьогодні до шифрувальних центрів передано близько 240 000 зразків ДНК, а проаналізовано майже 80 000. Вже зараз можна сказати, що результати збігаються із теорією, яку підтримають більшість науковців – всі сучасні люди, незалежно від рас та національності, походять із єдиної колиски, що колихалася у Африці десь 150–200 тис. років тому. Навіть підрахували, що дві найвіддаленіші людини на Землі є між собою 14-рідними братами й сестрами.

 

Всі проаналізовані ДНК-маркери, не зважаючи на безліч змін, що накопичувалися в них із часом, можна звести до кількох основних груп. Наприклад, різновиди мтДНК сучасних європейок можуть бути об’єднані у 7 різних материнських ліній, так званих гаплогруп, які науковці символічно назвали жіночими іменами: U (Урсула), X (Ксенія), H (Гелена), V (Вельда), T (Тера), K (Катрін) і J (Жасмін). У свою чергу ці «доньки Єви» крок за кроком у минуле генетично зводяться до загальної праматері, яку охрестили мітохондріальною Євою. Сучасні дослідження свідчать, що мітохондріальна Єва жила близько 140 тис. років тому в Африці на території сучасної Ефіопії, Кенії або Танзанії. Саме туди прямують генетичні ланцюжки мтДНК.

	ДОВІДКА Пізнай себе Кожна людина на Землі за бажання може дізнатися, ким були і звідки прийшли її далекі предки 20–40 тис. років тому. Для цього потрібно замовити на вебсайті National Geographic спеціальний набір учасника, що коштує $100. За допомогою набору необхідно зішкребти із внутрішньої поверхні щоки трохи клітин та відіслати їх для аналізу під анонімним шифром. З цих клітин генетики виділять і розшифрують ДНК, і порівняють специфічні ділянки – ДНК-маркери – із зібраними зразками у базі даних. Потім за допомогою інтерактивної мапи на сайті власник ДНК зможе візуально прослідкувати, з якої місцевості і з якого часу тягнуться його корені.

 

Пошуки стародавнього Адама за допомогою аналізування хромосоми У також привели дослідників у Африку, у період 60–90 тис. років тому. Тобто, нині з’ясовано, що генетично Адам приблизно на 1000 поколінь молодший Єви.  

 

Варто зазначити, що генетичні Адам і Єва не є ані подружжям, ані біблійними героями – це так звані віртуальні точки простору, де сходяться сліди всіх вибраних ДНК-маркерів, і від яких починається розгалудження і формування крони сучасного генетично-генеалогічного дерева людства. Так само, як і при побудові геральдичних дерев дворянства на основі реєстрових книг і літописів, пошук пращурів за ДНК-маркерами ускладнюється у зв’язку із втратою інформації завдяки спадковості та випадковості. На чоловіках природа частіше експериментує: якщо зміна в ДНК корисна, то вона закріпиться у подальших поколіннях, якщо ні – гілка чоловічої лінії обірветься. Та й спосіб життя сильної статі з давніх давен небезпечний і тернистий, тоді коли жіночою справою було виховання дітей й приготування їжі зі здобичі, яку приніс чоловік. Тому давню материнську лінію людства прослідкувати легше, та й розмаїтіша вона, ніж чоловіча.