Топонім «Коктебель» є ключовим для шанувальників джазу, які відвідують Крим у той час, коли школярі з батьками вже роз’їхалися, море все ще тепле й природа наочно доводить, що в неї поганої погоди не буває. Тому порівняння двох імпрез – Koktebel Jazz Festival і Live іn Blue Bay – неминуче (хоча організатори останнього старанно відхрещуються від будь-яких аналогій).
Позиціонуючи себе як лідера «правильного open-air руху», 7-річний «Джаз Коктебель» поступово дрейфує від заявленого у назві напряму до якнайширшого музичного сусідства: цьогоріч рок-виконавці, адепти етніки та ді-джеї із джазменами будуть тут на рівних. Натомість немовля Live In Blue Bay поки про свободу й братерство говорить тільки джазовими термінами. А рівність розуміє як шанс вийти на сцену і молодим артистам, і гуру синкопованої справи.
Щоправда, початківців або маловідомих учасників на дебютному форумі було не рясно: Live іn Blue Bay ставку зробив на перевірені кадри. А безплатний доступ на концерти забезпечив якісний «зворотний зв’язок» – випадкові перехожі зазирали і йшли далі, віддані джазу меломани слухали, танцювали, медитували просто неба. І, треба віддати належне, терпляче перечікували заповнені «бородатими» анекдотами від конферансьє паузи в програмі – таку чуйність зустрінеш не на кожному фестивалі, локація якого пов’язана не лише з іменами класиків, а й із назвою алкогольного бренда, чия продукція в улюбленій місцині Максиміліана Волошина успішно заміняє пиво.
.jpg)
Так само як із наближенням ночі поліпшувався настрій публіки, під час Live іn Blue Bay зростав і рівень музичного напруження. Розігрівати аудиторію в перший день імпрези довірили колективу, від якого звуків джазу зазвичай не очікують, – оркестру МВС Кримської автономії. Cherkassy Jazz Quintet гідно підтримав колег, а з появою тріо Сєрґєй Манукян (клавіші, вокал), Аркадій Овруцкій (бас-гітара) та Дмитро «Бобін» Александров (тенор-саксофон), здається, поміж слухачів байдужих уже не залишилося. Причому в усіх сенсах «небайдужих». Пані бальзаківського віку ділилася враженнями з подругою, намагаючись перекричати Манукяна: «Хіба це спів? І слів не розібрати. Краще б Пугачову запросили – у неї і тексти, і смисли». Частково ця жіночка мала рацію: слів майже не розібрати, адже Манукян – майстер скету, вокалу з вербальною підтекстовкою мелодії, що має звуконаслідувальний характер. Джазмен голосом заміняє оркестр і зоопарк водночас, у цьому смисл цієї техніки й потужний імпровізаційний потенціал.
Бестіарні порівняння напрошуються й тоді, коли дивишся на гру Енвера Ізмайлова. Я не обмовилася: споглядати, як ластівками пурхають пальці гітариста, не менш цікаво, ніж слухати виконувані ним композиції. Взагалі Live іn Blue Bay примудрився зібрати джазменів, яким театральність якщо не матір, то рідна тітка. Сказати про польського вокаліста Марека Балату «сильний джазовий артист» – все одно що промовчати: його голос забирається на скрипкову висоту й за мить падає каменем у застрашливому хрипі, а сам музикант продовжує пританцьовувати й диригувати. Ніно Катамадзе свою частину концерту починає піано, щоб поступово дійти до фортисимо на розрив аорти.
І чи не найбільші оплески водночас за виконавський талант і акторську майстерність заслужив Алєксєй Архіповскій, який особисто мене примирив із балалайкою. В його руках російський народний інструмент – гітара Гендрікса і бензопилка «Дружба», інструмент Паганіні й грюкіт сусідського ремонту, віолончель Ростроповіча та скавчання койота. Дещо втихомиритися фестивалю вдалося лише у фіналі – зусиллями латвійського колективу Twin-Town, ф’южн тріо «Паніка» та ліричного (не зазвичай, а саме цього вечора) Алєксєя Козлова.
У майбутньому ініціатори Live іn Blue Bay обіцяють: 1) проводити імпрезу в кожні перші вихідні вересня; 2) розірвати європейську герметичність запрошенням учасників з інших континентів; 3) нарешті, зберігати вірність джазу – універсальній мові, що об’єднує.
.jpg)
