Графіка: Павло Ніц
Прихильники екстремального туризму здобули унікальну нагоду – подорожувати по Вірменії під час надзвичайного стану. Війська вивели з вулиць 20 березня, але «особливі умови забезпечення спокою» можуть ще знадобитися аж до 9 квітня – дня інагврації нового президента Сєржа Саркісяна. А поки що гості Єревана мали отримати унікальну нагоду сфотографуватися біля кожної з історичних пам`яток у супроводі військових строкової служби у повній бойовій готовності – вшоломах, камуфляжі, бронежилетах та з автоматами. Звичайно, фотографувати треба було обережно, відчуваючи себе чи то шпигуном, чи то папараці. Найбільше мені сподобалося робити знімки з вікна машини: сварка місцевого водія з даішниками на тлі новенького легкого танка, також камуфляжно розфарбованого, - це просто картина авангардиста.
«Ти вірменин? Отже, мій брат!»
Центральна площа Свободи – красиве місце. Її оточують будівлі Національної галереї, Будинку уряду, який водночас є і президентським палацом та Головпоштамту. Червоний туф – головний вірменський будівельний камінь – яскравішає від сонячних променів. Майже порожньо – випадкові перехожі та військові патрулі. Продавець розкладає сувеніри: футболку з написом англійською «Ти – вірменин? Отже, мій брат» та дерев`яні національні носи, десь удвічі більші звичайного («Якщо маєте когось із наших, подаруйте, нехай біля дзеркала повісить та порівнює»).
Але перспектива дарувати одинокий ніс якось не надихає, та й задорого – 10 тисяч драмів. Для зручності перерахунку – 100 доларів це 30 тисяч. Хоча, можливо, ціну виголошено з огляду на мою зовнішність – вірменські друзі пояснюють, що для туристів ціни одні, для місцевих – інші. Хоча місцевим, як на мене, і своїх носів вистачає. А з туристами тут взагалі проблема – ця галузь у країні, просто вщерть сповненої пам`яток історії, практично не розвивається.
Більше того – як розповів екскурсовод Самвел, він же господар музею Гарні – якщо навесні в цей час звичайно п`ять автобусів туристів на день заїжджало, то зараз – жодного. І єдиним відвідувачам – мені та двом вірменським дівчатам, які склали мені компанію у подорожі, він узявся проводити екскурсію, як оголосив, просто для власного натхнення, бо сумно йому було зранку.
«Так, - пояснюю, - І мені Міністерство закордонних справ України не рекомендувало відвідувати вашу країну в період, коли стріляють і в Карабасі, і в Єревані». Він миттю ображається і починає жестикулювати: «Хто стріляє? Барани стріляють! В нас було і буде спокійно, ми як ніхто знаємо, що таке війна і смерть, не допустимо нічого такого! Ось приїжджайте влітку, підемо рибалити, тут наша форель-ішхан у річці Азат найсмачніша в країні, лаваш самі спечете... А поки що підемо до храму: коли він тут стояв, в Києві ще нічого не було!».
Сонце в молоці
Хочу захистити давність рідної історії, але перше століття нашої ери – дата зведення цього унікального язичницького храму, що зберігся до наших часів, свідчить сама за себе. Суміш еллінської та місцевої архітектури, двадцять чотири іонічні колони на кшталт парфенонських, а під стелею - барельєфи левів та винограду, традиційних вірменських символів. Квадратний отвір у стелі, таке самісіньке за формою й розміром – заглиблення у підлозі. Двічі на рік, у день весняного та осіннього сонцестояння, проміння падало прямісінько згори до низу, відбивалося від налитої води і освітлювало статую бога сонця Митри, що стояла в глибині святилища. Можливо, і запалювало якийсь ритуальний смолоскип – відповідних свідчень не збереглося, але зараз саме ритуалом у храмі Гарні розпочинаються Панвірменські олімпійські ігри.
А ще, відколи у 301 році нашої ери єдиною вірменською релігією стало християнство, царі з династії Єрвандидів використовували Гарні як резиденцію, тут було збудовано лазню, де цариці купалися в овечому молоці, зберігаючи молодість та красу.
На підлозі ванни з підігрівом збереглася унікальної краси мозаїка, в яку на віки було вкарбовано напис давньогрецькою: «Працювали, нічого не отримавши». Екскурсовод відкриває таємницю: звичайним екскурсантам він оприлюднює версію, що так помстилися давні вірменські будівельники, серед яких були раби-греки, жадібним роботодавцям. А VIP- гостям – мовляв, так майстри залишили свідчення, що зробили подарунок цариці, і по-справжньому царський. Бо ніжитися в молоці, водночас споглядаючи неперевершений краєвид – гори, ущелина, гірська річка, зелене плато, Хосровський ліс і сніжні вершини далеких гір – справжнє щастя. І навіть без молока.
Проїзд до Севана відкрито – спеціально для українців
Але гори-горами, а час прямувати на озеро Севан – без цього не зможу сказати, що бачила Вірменію. Їхати десь шістдесят кілометрів від Єревана, але всі місцеві таксі, переважно – російські «Лади», перероблено з бензину на природній газ, тому їдемо повільно, а заправляємося довго. Натомість краєвиди вражають око: приміром, шедевр радянських кріейторів – висаджені десь сорок років тому велетенським написом «ЛЕНІН» на схилі гори сосни розрослися, і зберігають вірність задуму попри дещо підрубану під якийсь з нових років ніжку однієї з літер.
І, звичайно, військові патрулі. Зупиняють. Водій щось експресивно пояснює, люди в камуфляжі навіть посміхаються, їдемо далі. «Що ви їм сказали?». «Сказав, що ця смілива жінка, яку везу, не побоялася з України прилетіти, аби Севан побачити, то її ніхто не зупинить! От і вони не зупинили».
Севан під льодом. Це найголовніше розчарування – здавалося, що в цій країні завжди літо і стиглі гранати на деревах. Десь там, під зимовим покриттям, на якому вже трохи підтали сліди шин якогось екстремала – березень – не січень, набирає вагу сєванська форель і суто місцева рибка сіга.
Саме ця рибка, запечена на вугіллі в одному з численних ресторанчиків біля озера, і стала мандрівникам єдиною втіхою. Особливо разом із шашликом з ягняти, весняною зеленню від тархуну до кінзи, сиром та ще гарячим лавашем. Вірмени не снідають, не обідають і не вечеряють – вони сідають «їсти хліб». Так зветься вірменською будь-яка стадія прийому їжі.
Після спожитого хліба вже важкувато підніматися по стрімких сходах до Ахтамару – але мить, коли назва одного з вірменських коньяків стає зрозумілою, варта зусиль. Вірменський храм десятого століття, кам`яне диво над озером, свічки втикаються в суміш дрібних камінців, а ікони дивляться просто на тебе великими чорними очима...
Цей народ пізнав багато лиха. Це розумієш особливо яскраво, коли заїжджаєш на меморіал жертв війни в Карабасі. Суворі ряди гранітних обелісків з молодими обличчями, багато хто – у військовому одязі.
Пам’ятник схожий... Справді схожий на такий же меморіал у Баку. Дивна річ: розглядаю викарбувані портрети, і мені здається, що, навічно втративши можливість говорити, жестикулювати, посміхатися, вірмени й азербайджанці стають схожими між собою. Ні, це надто страшне примирення...
Виграв у гральний автомат - заріж вівцю
Ранком їдемо на маршрутці до центру міста. Будинок парламенту, оточений старовинним парком. Далі справжнісінький замок, видимий зусібіч – новобудова, витвір на замовлення місцевого олігарха.
Жодних казино чи то гральних автоматів на кожному кроці, як у Києві – тут їх вивезли за межі міста. І потім весь шлях до аеропорту Звартноц – а вилітали ми вдосвіта - я крутитиму головою, споглядаючи, як біля залів з автоматами стоять чоловіки в костюмах з краватками, і з розгубленим виглядом нервово палять.
А поміж гральних закладів у залізних клітках мекають вівці – той, хто виграв, відразу обирає одну з них на свій смак і жертва потрапляє до ближчого ресторану. Ті, хто палили, мабуть, програли, бо дивилися на баранів без натхнення.
Але поки ще є час. Завітати до Еребуні – фортеці над містом, від стін якої відкривається чудовий краєвид єреванських дахів та вірменських гір. Довго обирати сувенір на так званому «вернісажі»: чи то вигадливу каблучку від місцевих ювелірів, чи то мідну джезву для кави, чи то інкрустовані різними видами деревини нарди. А потім, відмовившись від усіх пропозицій, раптово похопитися й поїхати в Ечміадзін.
.jpg)
Перша християнська держава
У Ечміадзіні знаходиться «серце всіх вірмен» - храм, з яким Вірменія першою з країн світу оголосила християнство своєю державною релігією.
Потрапити на службу Католікоса всіх вірмен Гарегіна II, який закликав до миру на вірменській землі. Повірити, що так і буде, як би не сварилися місцеві політики. Адже збудовано кафедральний собор Св. Ечміадзін на місці, яке вказав першому католикосу Вірменії Григорію просвітнику сам Христос, і саме тут лежать мощі Андрія Первозванного, Іоанна Хрестителя, а також уламок Ноєвого ковчега, який, як відомо, зупинився саме на Арараті. Горі, яку вірменам видно тільки в ясну погоду, але з будь-якої місцевості своєї маленької країни.
Мені не пощастило – всі дні туман ховав від мене цю святиню. Так само як військові в камуфляжі – справжню вірменську гостинність. Тому, вийшовши з собору, змусила себе щиро посміхнутися черговому військовому патрулю хлопців-строковиків, напевне, першого року служби, із зовсім дитячими обличчями і шоломами, що сповзали на відстовбурчені вуха. І помахала рукою їм на прощання.
|
|
|
|
ЯК ДІСТАТИСЯ З Києва до Єревана є прямі рейси «Армавіа» та «Донбасаеро». Ціна квитка складає близько 250 доларів США. Дві з половиною години польоту з Борисполя, і ви – в аеропорту «Звартноц». Віз до Вірменії не потрібно – лише закордонний паспорт. Різниця у часі – дві години, тому назад ви втрапите до Києва майже в той самий час. Що ж до того, яку авіакомпанію обирати, зауважу: вірмени дещо гостинніші, але сніданок в літаку роздають надто довго: з кожним із земляків стюардеса перекидається принаймні кількома словами. Така вже традиція.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ВАРТО ЗНАТИ Що їсти
Хоровац (шашлик) - король будь-якого вірменського застілля, традиційних способів готування якого ви можете нарахувати більш ніж два десятки.
Кюфта - ніжні кульки з битого парного м'яса.
Толма - малесенькі голубці, начинені м'ясним фаршем, рисом і пряною зеленню, у молодому виноградному листі, з обов'язковим додаванням яблук, айви, баклажанів та перцю.
Пахлава - смачна медова випічка з горіховою начинкою.
Алани - висушені персики, начинені замість кісточок горіховою крихтою із цукровим піском.
Суджух – солодкі сухі ковбаски, готуються за традиційними рецептами, підтримують мандрівників у походах. З виноградного соку роблять дошаб - ароматний сироп темно - вишневого кольору, що має також лікувальні властивості. А з дошаба варять густий борошняний кисіль, у який вмочують ланцюжки нанизаних на нитку часточок волоського горіха, й висушують.
Корисні слова вірменською:
«барев» - добридень;
«вонцес?» - як ти?;
«лавем» - добре (відповідь на запитання «як ти?»);
«хндрумем» - прошу, будь ласка;
«совацем» - я голодний;
«гнацинк» - пішли, поїхали;
«узумем» - я хочу. |
|
|
|
|
|
|
|
|
ПАМ'ЯТКА ПОДОРОЖНЬОМУ
Ходіть пішки, нікого не бійтесь
Безпека
Єреван досі вважався одним із найбезпечніших міст світу. Вкрай низька злочинність і відчуття повної безпеки туриста як вдень, так і вночі. В місті досить легко можна орієнтуватися, навіть якщо ви тут уперше, і у вас немає карти.
Транспорт
Центр складається з кільцевої і поперечних вулиць. Всі вони переповнені транспортними засобами - маршрутками, автобусами і таксі. Ціна проїзду на будь яку відстань – 1000 драмів Але на вузьких вуличках багато заторів, тому краще обійтися без транспорту, адже відстані, принаймні між історичними пам`ятками, відносно невеликі. Якщо ви все ж таки втратили орієнтир, то можете завжди зупинити перехожого - той вас ледве не сам доведе куди треба.
Мова
Країна мононаціональна, тому всі говорять вірменською, розрізнити карабаський та єреванський діалекти гостю Вірменії навряд чи вдасться. Тому краще прикинути на око вік співрозмовника: всі від 25 й старші володіють російською, діти теж нещодавно почали вивчати її в школі. А от зі студентами краще спілкуватися англійською чи французькою.
Валюта
Національна валюта - драм. Найменша обігова монета – 10 драмів, найпопулярніша – 500 драмів, паперові купюри від 100 драмів. Проблем з обміном валюти немає, пункти на кожному кроці, паспортів для обміну не вимагають. Середній курс: 100 доларів США = 30 тисяч драмів.
Вода
Місцеву воду можна пити з крана в будь-якому місці – чи в готелі, чи в гостях, це абсолютно нешкідливо і дуже смачно. А ще у дворах і на вулицях Єревана можна натрапити на джерело, що вірмени називають «пулпулак». Це така споруда з фонтанчиком, з якого б'є чиста, прозора, смачна вірменська вода. Підійди і випий. Безкоштовно. |
|
|
|
|
|
|
|
|
ВАРТО ВІДВІДАТИ  Печерний монастир Гегард
Назва монастиря походить від списа (по давньоєврейськи «гегард»), що перебував тут на зберіганні. За легендою, саме цим списом римський легіонер простромив розп'ятого Христа - щоб визначити, живий він чи ні.
 Цахкадзор ("Долина квітів") Місцина серед густих лісів біля підніжжя гори Тегенис. Природа щедро обдарувала околиці Цахкадзора природними гірськолижними трасами, які розтяглися на багато кілометрів. Тут відкрито канатну дорогу довжиною 7,5 кілометра. Вона приводить на вершину гори висотою 3100 метрів, звідки відкривається велична панорама гірської місцевості.
 Озеро СеванЛежить на відстані 63 кілометрів від Єревана й розташованое на висоті майже 2000 метрів над рівнем моря. Воно складається із двох басейнів - Великого й Малого Севана, які нагадують неправильну цифру 8 і з'єднані між собою протокою.
 Єреванський коньячний завод Легенда каже, що людство вперше пізнало смак вина й відчуло його дію, коли Ной спробував цей живильний напій біля підніжжя гори Арарат. Саме тут виробляють у наші дні легендарні однойменні вірменські коньяки.
|
|
|
|
|
.jpg)
.jpg)
