Світло трави

 

Фаховий театральний художник Ірина Клиба обрала для себешлях мандрівного живописця. Робочий час вона проводитьу пошуках, з етюдником за плечима.

У своїх подорожах Ірина намагається знайти і впіймати світло. Це їй вдається: світла в картинах мисткині настільки багато, що таке враження, ніби сяє не тільки сонце, а все навкруги — небо, хмари, квіти, пісок, трава… І не відбитим, а власним світлом. Та ще буяння кольору. Радісного, яскравого, живого. Рука майстра надає звичайній олії вітальної сили. А це наразі така рідкість — справжнє життя на полотні. Особливо цінне, якщо врахувати контекст: сучасні «мистецькі пошуки» давно вже перетворилися на перемішування брунатних і брутальних проявів арт-некрофілії.

 

Малярство Ірини Клиби називають реалістичним. Хоча таке визначення вже кілька десятиліть вимовляється впівголоса, не без зніяковіння, ніби йдеться про дещо не дуже пристойне. Та насправді у реалістичному мистецтві, якщо його продукує сміливий і самобутній художник, не має нічого трухлого або пліснявого. Ми забули, що воно насамперед має бути не шокувальним, а провокативним, не так концептуальним, як… красивим. Це одне напівзабуте слово характеризує увесь художній доробок. Картини Ірини саме красиві й тішать, пардон на слові, душу. Тому що розумієш: постмодернізм остаточно не поборов розумне, добре, вічне, доки у нас трапляються такі митці. Без претензій на критику світу. Вони просто в нього вдивляються.

 

І бачать світло трави.