Колір бароко

 

Концепція київської мисткині Олени Придувалової дуже проста: оскільки навколо так багато краси, то й видумувати нічого не потрібно – на все життя вистачить малювати. Проте одна авторська «родзинка» в її роботах усе ж є: художниця залюблена в бароко. І найбільше – київське, в традиції якого (на відміну від європейського) акцентувати колір, аж до розфарбовування звичайних будинків у різні веселі барви. Саме буйний і нестримний колір став головним чинником її бачення, а «київське бароко» – узагальненою суттю її творчості. Барвистими й арабесковими постають і дерева в пейзажах, і яблучка в натюрмортах.  

 

Живописець Придувалова (учениця Сергія Подерв’янського) прославилася своїми аркушами в майже забутій і нині мало популярній техніці гуаші. Саме в ній малярка знайшла ту легкість і пластичність, які ідеально пасують до її майже шагалівського експресіонізму. Гуаш дає можливість писати швидко, тим більше – на пленері, бо має густоту майже олійної фарби, але висихає миттєво (розводиться ж водою), даючи змогу нашаровувати, напластовувати зображення відразу, зберігаючи вихідне враження й свіжість «а ля прима».

 

А це для Придувалової головне: встигнути зафіксувати образ, мінливий і пливкий, котрому неможливо наказати: «Зупинися, мите, ти – прекрасна».