Садок вишневий

 

 "Молодиця", полотно, олія 

 

 

Важкі, соковиті, густі, як тлустий чорнозем, барви, з яких проростає нестримна краса українського пейзажу. І люди з сумними очима, які плекають це буяння од віку. Полтавський художник Сергій Гнойовий не шукає тем та екзотичних сюжетів для своїх картин десь по світах. Навіщо, коли навколо ліниво розкинулися розкоші містичної Полтавщини, де вродливе все – і жінки, і квіти, й обійстя. Він малює глечики з ромашками, жоржинами чи півоніями, втомлених сільських дівчат попід квітами, бабусь-сусідок, котрі пораються на городі, й міцних тіток, які торгують цією городиною при битому шляху. А ще – просто краєвиди: хатки, тини, верби над річечками.

 

Все це можна було б назвати салонною пастораллю, якби не жорстка манера письма художника і його погляд на улюблену натуру, яким митець „здирає” зайве лушпиння, залишаючи міцний каркас форми і смислу. Полотна Гнойового писані міцно й широко: стилізоване, майже умовне „матричне” зображення, відкритий колір і рублений контур як цитата доби конструктивізму. Його декоративний живопис – гра площин і кольору з мінімумом деталей, але візерунок на тканині чи пелюстки квітів не дають навмисно умовному зображенню стати пласким і неживим.

Стилізація з одночасною «портретною схожістю» – велике вміння. Гнойовий загалом – художник не радісний, але до того, що бачить, відчуває майже ніжність. Як до дуже змореної важкою працею людини, яка за буденністю не помічає принад навколишнього світу. Але ж це не заважає їй бути цього світу частинкою…