Гра в гру

 

Відомий український художник грузинського походження Темо Свірелі наголошує, що живопис – мистецтво неконцептуальне. Тому немає в його полотнах жодних «підводних каменів» чи прихованих шарів. Все ясно, як Божий день. Бо головне для Темо – гра. Відчайдушна, наче карнавал, без жорстких теорій і встановлених правил.

 

Ось він і грається. У ляльки – в майже наївній, мов ілюстрація до дитячих казок, серії картин «Ляльки теж люди». У нефігуратив (себто майже абстракцію) – в авангардистських веселощах «Полювання на метеликів». У відвертий пуантилізм (манера письма роздільними мазками), що проявився на радісних і дощових полотнах «Пори року. Весна», вицяцькованих рожевими крапельками.

 

Свірелі не переймається, чи зрозуміють його глядачі, чи доречні його роботи з огляду на поточну кон’юнктуру, чи схожі придумані ним сьогодні образи на ті, що він створив раніше. Чи «впізнають руку», нарешті. Все це не має значення, коли ти не бажаєш обмежуватися сталими рамками, бронзовіти, гарувати над енциклопедичним «власним стилем».

 

Художника приваблює та надихає кольорова декоративність світу. І як він його зобразить, залежить лише від конкретного моменту, в який митець цей світ побачив, і його власного внутрішнього стану: був він тоді уважним ляльководом або даосом, котрий споглядає стихію, чи поетом, який вирішив зловити метелика та й забув про результат, захопившись красою лету.