Пісня часу

Київський художник Матвій Вайсберг, здається, не може зупинитися на одній картині як остаточному результаті шукань. Кожна робота змістовно тягне за собою іншу, та – наступну, й так виникає серія. Подібних серій –живописних і графічних – митець

створив напрочуд багато. Та насправді він помножує один біблійний цикл. Зміст та символіка Писання, трагічна й велична історія

єврейського народу – ці теми слугують художникові надметою. І навіть коли він відволікається від магістральної лінії (на пейзаж, наприклад), присутність біблійної образність відчутна і тут.

 

Технічна «мова» автора не дозволяє недоброзичливцям, якщо такі знайдуться, побачити в його роботах лише «містечковий плач». Занадто потужно. Занадто суворо. По-справжньому. «Проявка» візуального ряду під час споглядання цих робіт нагадує археологічні розкопки. Жорсткі, точні й пристрасні лінії його графічних аркушів у техніці монотипії та монохромних пластилінових рельєфів, наче подряпини на камені, як малюнки-загадки, залишені зниклими народами. Живописні полотна схожі на опуклі нашарування, очищені від піску й праху. Образи на полотнах Вайсберга «складені» позірно недбало, з густих шарів фарби, які перетворюють живопис майже на скульптуру. Ілюзію предметності підтримує земляна гама полотен: кольори піску й глини, засохлого гілля та змілілих річищ. Пронизливу ноту додають хіба синій або червоний, що раптом проступають крізь павутиння жорстких тьмяних мазків. Вайсберг – трагік. Але трагік оптимістичний. Для нього немає кінця епох. Є тема для нескінченного творення.