.jpg)
"Живопос", полотно, олія
.jpg)
Якщо не занурюватися в глибини, роботи уславленого майстра Тиберія Сільваші можна назвати просто нефігуративним живописом. Але це поверхневий погляд, образливий і такий, що не відповідає дійсності. Художників, котрі займаються експериментами з кольором, достатньо, та мало хто зажив такої поваги, як Сільваші. Він не лише маляр, але й дослідник, якому нудно просто вимахувати пензлями задля кон’юнктури чи творчого розвитку. Художник має мислити – це, напевне, основна теза українського метра.
Сільваші безупинно втілює теорію чистого живопису. Йому важливо докопатися до суті кольору як до самостійної категорії, а не як до однієї з характерних ознак предмета. Кольори живі, матеріальні й непевні. Саме цю плинність, хиткість, повсякчасну зміну і намага- ється вловити художник – спіймати в пастку олійних фарб внутрішню нескінченність кольору. Відтак предмет чи будь-яка натура стають у цих пошуках нецікавими, бо вони обмежують рух кольорового потоку, а це суперечить поставленій надметі. Сільваші впевнений, що в строкатому річищі можна насправді розгледіти матеріальний всесвіт у всіх його проявах – були б очі та внутрішня готовність побачити. А це вже пряма дотичність до основ східних філософій.
Іноді прихована предметність проривається крізь нашарування кольорових мас незалежно від художника, іншим разом – з його доброї волі. На останній виставці Сільваші деякі полотна здивували раптовим проявленням майже упізнаваних контурів. «Ти ба, – казали деякі глядачі, – ще трохи й буде фігуратив». Та, як завжди, остаточно впізнати конкретну форму не вда- валося, вона танула й розчинялася, як віддзеркалення у воді. Предмет ставав тінню кольору в загадковому пейзажі.
