Гідорине поле

Київський художник Ганна Гідора – мисткиня з екологічною самосвідомістю. Те, що ми грубо й буквально називаємо дов кіллям, є матричним елементом її творчості. Вона пише пустинні й величні пастозні пейзажі, на яких не видно ні людей, ні міст, ні пасторальних хатинок. Натомість є ландшафт як першооснова й категорія вічності. Природа за визначенням архаїчна, і Гідора намагається це донести до кожного з нас.

 

На її полотнах не знайдеш стилістичних ускладнень, дрібних деталей, несуттєвих подробиць. У цьому просторі, що є узагальненою картиною, немає сучасної людини-руйнівника, трудівника, господаря. Художниця вважає, що людина має бути частиною краєвиду. Як було колись. І напевно, це стало для неї поштовхом зайнятися ленд-артом.

 

Гідора – автор ідеї та куратор симпозіуму з ленд-арту «Мокриця», який проводиться з кінця 1990-х ро- ків і, звісно, учасницею інших по- діб них світових пленерів. Мисткиня не вигадує хитрих пейзажних конструкцій або заплутаних концепцій – будучи філософом, вона користується «частинками» світу як елементами пазлу та грається у вічність-плинність. Її ленд-артівські витвори – болотна трава і мул, котрі висихають на крейдяних скелях тінями минулого, й самі скелі, які слугують тлом для майбутнього, – натякають на те, що все вже було, але й повториться також.

 

Безсмертя втілюється в сухій траві нескінченного поля. А скраєчку стоїть Гідора, вдивляється й перетворює це поле на полотно.