Вийти за межі

Львівський художник Роман Романишин, як титани Відродження, вміє все. Раз і назавжди зафіксуватися на чо мусь одному йому нудно, натомість викласти власний пазл, перемішуючи види та жанри, – це залюбки. Він і потужний живописець, який у яскравому й такому матеріаль ному світі бачить недоступні пере січному оку ландшафти. І неабиякий графік – його складні кольорові офорти (вже сама техніка викликає повагу навіть у фахових колах) не лише тонкі й вишукані, вони ніби продовжують традицію українського лубка, водночас справляючи враження витонченої східної гравюри. І цікавий скульптор – його «формальна» надсу часна на вигляд бронза змушує пригадати давніх архетипічних ідолів.

 

Романишин у своєму прагненні переплавити все в одному мистець кому тиглі дійшов до божевільної штуки – аудіокінематики. До ство рених ним скульптур, що «розмов ляють», не тільки можна – потрібно торкатися. Рух кінетичних частин породжує звук, у такий спосіб образ стає абсолютним: видимим, чутним, тактильним. У скульптурі майстра є елементи графіки, в його левкасах – елементискульптури, а в живописі – всього по трошку. Після доленосної подорожі до Японії багатовимірний худож ник знайшов у мистецтві ще одну надзвичайно важливу складову – духовну, східно-філософську. І Дао Романишина остаточно окреслилося. Воно блискуче.