"Бахматюк і Баранюк", полотно, олія
.jpg)
Цей художник ні на кого не схожий і одночасно подібний до багатьох попередників, переважно геніїв минулого (з іншими не дружить). Він не епігон, боронь Боже – просто вміє захоплюватися щиро та невимушено. Закохається, припустимо, у Тулуз-Лотрека чи Рембрандта – і нумо перетравлювати їхні творчі здобутки під своїм особистим кутом зору. Тоді й з’являється «новий і несподіваний» Шерешевський, залишаючись упізнаним навіть навпомацки.
Широку славу митцеві принесли так звані дитячі портрети. Малеча в матросках і мереживних сукенках з гіпертрофовано гарненькими личками – напрочуд схоже на світлини у стилі модерн. При цьому за машкарою різдвяної салонності проступає мало не порнографія. А поруч стоїть автор і єхидно посміхається в бороду: причепитися-бо нема до чого. Все пристойно. Можливо, у Шерешевського як онука гінеколога не було шансу уникнути дитячих психостатевих травм, але він навчився віртуозно їх використовувати у своїх роботах.
Щоправда, талант художника живиться не тільки базовим інстинктом. Справжній митець на місці не стоїть і старими провокаціями не гендлює. Останнім часом Шерешевський пише дотепні й розлогі полотна із божевільними сюжетами. За жанром – це карколомний гібрид українського лубка із запозиченими з класики темами. Значну увагу майстер приділив «Пам’яті Ван Гога», створивши однойменний цикл картин. На одному з полотен Іван Грозний ніяк не може добити свого сина. Але найвеселішою виявилася зустріч Баранюка, Бахматюка і ведмедя. Після виставки-ярмарку «Арт-Київ-2006», де громадськості вперше було явлено цей шедевр, полотно викупили одразу, прямо з майстерні. Наразі Шерешевський погрожує навесні цього року презентувати окрему експозицію свої «народних картин». Наслідки можна собі лише уявити.
