Без дзеркала
.jpg)
Із циклу «Малювання ірисів», полотно, олія
.jpg)
За великим рахунком, пейзаж (предмет, фігуру) можна або зобразити детально, в стилі «як воно є», створивши віддзеркалення побаченого. Або, спираючись на натуру, оприлюднити своє відчуття наявного без додаткової портретної схожості. Живописець Петро Бевза обрав «третій шлях», поєднавши обидва фокуси. Він не пише полотен-дзеркал і не відбиває задзеркалля, він намагається передати сутність дійсності, споконвічність і метафізичність деталей ландшафту. Інакше кажучи, розкриває сенс речей, не називаючи їх справжніх імен. Тому Крим або Карпати, безкраїй степ чи битий шлях у його баченні з конкретних географічних об’єктів перетворюються на узагальнені Сакральну Гору й Дорогу-Дао.
Хоча з погляду пересічного глядача все нормально – з кольорових плям і хитких ліній народжується дещо знайоме, те, що ми бачимо в житті. Та от тільки вільний відчайдушний живопис митця ніби зішкрябує камуфляж буденних тіней та освітлення, чітких контурів і нудної реалістичності. Натомість являє предковічне й невмируще нутро, що починає проступати крізь серпанок напівтонів. І гора – ніби гора, та лише «обличчя» її має інші, раніше приховані, риси. Власне, так митець чинить із будь-яким породженням буття чи цивілізації – природними явищами, людськими постатями, біблійними óбразами. Бевза неканонічний. Його не цікавить суще – важливі його витоки, генезис, причини. Він упевнений, що це можна пізнати будь-де. «Вічність у нас під ногами», – каже він. Так і малює.
