Ловець світла

 

 

Світлана Карунська входить до десятки найвідоміших українських скульпторів разом із такими «монстрами», як Олексій Владіміров, Олександр Рідний, Олександр Сухоліт. Маленька й тендітна на вигляд – і не скажеш, що вона працює з грубим і важким матеріалом. Як шанувальниця поезії та лірик в мистецтві, художниця поєднує пошук точності слова, яке закладено в назві роботи, й адекватної йому форми, що і дає той результат, який виділяє Карунську з решти колег.

 

У неї є дивовижна властивість – подавати бронзу, немов пластилін. Твердий сплав стає візуально не схожим сам на себе, а тому здається, ніби він втратив свої властивості й натомість набув нової пластики – м’якої й емоційної. Наразі мисткиня творить сітчасті фігури і натюрморти, сплетені з бронзової «лози». Вони ловлять світло й одночасно пропускають його, будучи і міцними, і каркасними, і невагомими водночас. А якщо додати кольорові скельця, подекуди вплавлені у мереживні об’єкти, то отримаємо ефект тривимірного вітражу. Світло тут – рівноправний партнер бронзи. Тому, напевне, роботи Карунської справляють враження плавких: ось вони є, а за мить, якщо вимкнути світло, вони можуть розчинитися у невагомості «транзитного буття».