Стерпна легкість буття

 

Ті, хто особисто знайомі з Олегом, підтвердять: більш комунікабельної людини годі уявити. Він запросто вписується в будь-яку тусівку, аби лише та була творчою і веселою. Юного фаната Віктора Цоя, обвішаного металевими заклепками та значками, 1990 року радо прийняв Харків – місто, де цінують креативних особистостей. Відтоді назвисько Кіноман прилипло до уродженця Сумщини намертво, а сам він устиг і фах здобути, і в театрі засвітитися, і навіть у реальному кіно знятися. Щоправда, стрічка відомого режисера Валерія Харченка за участі нашого героя на широкі екрани не потрапила, та Олег не надто засмучується: «У Кіномана з кіно не склалося, – констатує він, – зате я чудово провів час». Так само легко ковзає художник і видами образотворчого мистецтва, віддаючи перевагу класичним малярству, графіці та скульптурі. Фірмовий почерк Кіномана – непересічне почуття гумору, яке дотепер найяскравіше втілювалося в його гіпсовій та бронзовій пластиці. Взяти зразки радянської кераміки другого сорту і роздмухати їх до розмірів триметрової паркової скульптури – цілком у стилі цього митця. Відтак неоковирність «моделей» гуманно зводиться нанівець, і тепер чудернацьких пупсиків і піонерок так само просто полюбити, як бездомного кульгавого Сірка. За те, що вони такі, а не інакші.

 

Іронічно-зворушливі й бронзові роботи: страус у позі «чайничком», велосипедист, який вдивляється у далечінь, наче бачить там щось дуже важливе, Георгій, котрий скидаєть ся на Дон Кіхота, хоча й бореться з класичним змієм, та його шкапа «в польоті». Й, звісно, трилогія про Ікара – міфічно неслухняного сина, який у версії українського митця не тоне в морі, а розбиває крила вщент. Та спочатку все ж злітає й вільно пливе над землею.