Зроблено вручну

 

Наразі займатися малюнком і офортом, ігноруючи новітні технології, – означає твердо розуміти власний шлях у мистецтві. Ці техніки, де першу скрипку ведуть чіткість ліній, гра фактур, специфічний фокус зображення, вимагають майстерності та школи. А ще – неабиякого терпіння. Адже доволі складно марудитися з офортним станком, травити дошки, робити певну кількість аркушів, аби досягти бажаної якості та ясності (для невтаємничених – офортна протравлена дошка набивається фарбою ребром долоні, і так кожен наступний відбиток). Легше плюнути на цю копітку справу – й підправити на комп’ютері, як роблять уже чимало хитрунів.

 

Володимир Бахтов – повна їх протилежність, він графік затятий і послідовний. І те, що митець перебуває серед небагатьох хранителів традиції, свідчить хоча б той факт, що його аркуші зберігаються в Третьяковській галереї та в інших, аж ніяк не гірших, місцях світу. Уродженець Луганщини, нині художник мешкає в Ольвії, що на Миколаївщині. І земля, котра являє собою суцільний культурний шар, підштовхує його до створення своєї версії підґрунтя сучасної цивілізації.

 

Виставка Бахтова  «Пейзаж із Руїнами», яка нині триває в столиці, представляє малюнки, доповнені модульними офортами. Ці насичені тінями зниклих народів і артефактів аркуші водночас наче проростають геометричними модулями, подібними до дитячих кубиків, з яких складаються умовні брами й башти. Вправність офортиста робить ці «кубики» об’ємними, матеріальними, шорсткими, як піщаник. Світ завалюється, але тримається, хоча й ледь-ледь.

 

Руїни – це наше „все”. Так можна зрозуміти неоднозначний месидж художника. Питання дискусійне, але все це зроблено занадто віртуозно, щоб бути правдою тільки однієї людини.