Листи до неба

Знаний графік, Саша Прахова – парость родини, яка понад століття творила культурне обличчя столиці. Прадід художниці, мистецтвознавець Адріан Прахов, ініціював будівництво Володимирського собору, залучивши до його розпису Васнєцова, Нєстєрова, Врубеля. Прабабця Емілія була Музою Врубеля – закоханий майстер написав серію її портретів, а найзнаменитіше втілення її образ знайшов в «Богородиці» з Кирилівської церкви.

 

Тут хочеш не хочеш – планку потрібно тримати високо. Роботи нашої сучасниці вірізняють широка, майже хуліганська манера письма, карнавальний колір і масштабність. Згадати лише її 18-метрову картину на дзеркальному склі «Ванна Набокова» – з портретом письменника й текстами на тлі пейзажу. Згодом до цього коктейлю Прахова домішала каліграфію. Сама мисткиня власні графіті називає «великими аркушами». Нетрадиційний для наших широт напрямок вільного краснопису й потужні «текстові» полотна вивели художницю на якісно новий рівень. Багато хто й досі пам’ятає її спільний з Андрієм Блудовим та китаянкою Мао-Мао проект-перформанс «Лист до неба». Довжелезні каліграфічні аркуші вкрили всю Водонапірну башту в Хрещатому парку (екс-Першотравневий).

 

Наразі Прахова готується реалізувати давно задуманий циклопічний задум – проект «Безкінечний фриз». Вузькі 26-метрові сувої рисового паперу перетворяться на носіїв потоку «особистої» інформації. Художниця наноситиме письмена пальцями й такими позахудожніми предметами, як віники й ганчірки. А каліграфію доповнять малюнки, графічні елементи і навіть авторська «копія» одного із врубелівських портретів прабабусі. Кров, як переконує класик, велика справа.