Проти гламуру

 

Для цієї художниці мистецтво – не так модус відокремлення від загалу, як інструмент заглиблення в сутність речей

 

На перший погляд, картини Влади Ралко – звичайний епатаж, брутальний і безкомпромісний. Суцільна фізіологія, патологоанатомічні начерки, «брудний» колір та потворні образи. Але придивімося ближче. Перед нами – естетика потворного, побудована на візуалізації огидного споду буття та його прихованої машинерії. В усій красі. І ключове слово у цьому випадку «естетика». Мисткиня намагається довести, що головним у її творчості є саме намагання зрозуміти, в чому сенс життя, котрий сьогодення ретельно маскує кітчем, глянцем, мішурою. Тому вона, наче реставратор палімпсесту, відшкрябує фальшивий блиск із таких понять, як смерть, секс, любов, ненависть, відраза. І це для неї не клоунада і не кон’юнктура: Ралко надто серйозно ставиться до своєї особистої надмети. Тому її твори таки чіпляють за живе навіть несимпатиків.

 

Ще одна важлива відмінність художниці від багатьох колег по contemporary-цеху: вона вміє малювати. За нібито недбалими, ескізними замальовками – міцна школа. Це поєднання внутрішньої вмотивованості та фахової майстерності робить Владу Ралко однією з найпомітніших фігур вітчизняного, і навіть ширше – європейського contemporary-поля. Інакше не було б у неї по-справжньому серйозних досягнень. Зокрема, премії Всеукраїнського трієналє живопису, надуспішного персонального проекту у межах II Московської біеналє сучасного мистецтва, австрійської стипендії CCN Gratz. А головне – зацікавленості найвідоміших колекціонерів contemporary art, які належно цінують пошуки смислів, втілені на полотні чи папері рукою Влади.