Зліпити картину

Олександр Животков – наймолодший учасник створеної наприкінці 1980-х групи «Живописний заповідник», що виокремилася під час славетних Седнівських пленерів. «Заповідник» об’єднав митців, які мислять кольором і творять живопис заради нього самого. Та Животков, простуючи разом із цією компанією, примудряється оригінальним чином збиватися з кроку: його гама навдивовижу не кольорова. Найтонші нюанси сірого, брудно-білого, брунатного – земля перемішана зі снігом або кора дерев, припала пилом. Все перетікає шорсткими хвилями, складками, тріщинами, в яких деінде тьмяно блисне червона чи синя, наче внутрішня геологічна магма.

Тому першу скрипку в його роботах відіграє об’єм, який складають фарби та різні підсобні матеріали – ганчірочки, пісок, тріски. На картинах все змішане, опукле. Художник до нестями милується рельєфом і фактурами, котрі проступають одна крізь одну. А ще Животкову принципово однаково, на чому писати: на традиційному полотні чи на шершавому картоні, дикті, дошках, металевих листах. Він робить колажі та продряпує майже наскрізь уже намальоване, досягаючи співіснування графічних візій у середині малярського тексту. На виході ж отримує ніби виліплений з пластиліну тривимірний палімпсест, до якого так і хочеться торкнутися рукою, щоб відчути цю застиглу реальність.