Зміст кошика

"Страж", лоза, дерево

Тамара Бабак втілює своє бачення світу в живописних полотнах, у текстилі, але найбільше їй подобається лоза. Живий, теплий, гнучкий матеріал «від землі» – такий самий давній атрибут побутової культури, як і глина. З лози робили хати й предмети, городили тини та навішували на них горщики. На жаль, час нещадний до верболозу, і те, що не збереглося, хіба історики реконструюють. А можна піти принципово іншим шляхом – «увімкнути» генетичну пам’ять і вмонтувати архаїку в сьогодення урбанізму. Безперечно, Тамарі Бабак до снаги зробити геніальний у своїй простоті кошик – наприклад для полуниці, – але вона дивиться глибше й плете ширше. З її «верейок» виростає прасвіт, а видозмінена руками художниці лоза набуває ледь знайомих, та давно забутих нами абрисів і форм. Її інсталяції – справжній лабіринт пам’яті: «Острови», «Колонізація об’єкта», «Перетинання». Степові «баби» й пагорби, тини і частоколи, курені та рибальські сіті – де б не перебували позірно прості витвори мисткині, завдяки їх витонченості будь-який простір стає затишним. І ми починаємо тими сітками ловити рибу спогадів і складати її в кошики.

Вже десять років, як Тамара зі своїм чоловіком, також відомим художником Олександром Бабаком, відкрили для себе власний архаїчний простір – покинуте село Лейкове на Полтавщині. В чотири руки вони перетворили його на справжній арт-об’єкт і не дають йому зникнути остаточно. Там, на берегах річки, Тамара знайшла відкрите джерело натхнення. Як і мало бути, лозяна сітка затягнула свого рибалку.