Сокира смислу

Традиційна скульптура – мистецтво інертне. Завдяки своїй специфіці вона важко піддається метаморфозам. А ще вона занадто матеріальна для інтерактиву, занадто громіздка й дорога для легковажних перформенсів та інсталяцій, занадто тривимірна для медіа-арту. Тому сучасних скульпторів, які можуть зламати її сутність, не руйнуючи при цьому «ментальності», теж замало. Харківський митець Олександр Рідний – один із небагатьох визнаних скульпторів-традиціоналістів, котрі плавно й з успіхом мігрували до царини contem porary art. Роботи Рідного залишаються просторовими об’єктами, але цілковито міняють уявлення про скульптуру. Він «змішує» бронзу, камінь, гіпс із уламками якоїсь побутової техніки, пір’їнами, фарбою, відео- й світловими інсталяціями, доповнюючи ці витвори пояснювальними текстами, котрі ще більше все заплутують. І цей карколомний мікс перетворює будь-яку виставку Олександра на карнавал чорного гумору, де чинні родові особливості contem porary мирно співіснують із традицією дрібної пластики та монументального мистецтва. Чи може залишити байдужим, наприклад, робота «Дзеркало» – фігура лижника, в череп якого встромлений величезний полірований ніж: у цей ніж глядач і вдивляється, бачить своє віддзеркалення, замислюється – «а що хотів сказати автор своїм витвором?» – і починає думати. Смисл побаченого кожен розуміє по-своєму, та цього художник і прагнув. Але Рідний не тільки шокує публіку – він створив потужну школу нової скульптури, його учні стають знаними у світі, а сам митець давно входить до трійки кращих українських скульпторів. А ще він розважається монументальною міською скульптурою, роблячи деякі вулиці Харкова абсолютно неповторними.