Паперова форма життя

 

Еротично-художні візії київського художника Олександра Лідаговського – ефемерні за характером, але на вигляд більше, ніж матеріальні – міцні, жорсткі, зрозумілі й водночас відверто недовговічні. Він не працює ні з металом, ні з деревом. Митець робить свої скульптури з паперу, але з витонченими орігамі чи мереживними витинанками нічого спільного. Його спосіб творення нагадує подачу об’ємного рельєфу на архітектурних макетах, коли папір наклеюють шар за шаром. Різниця лише в тому, що Лідаговський нашаровує тривимірні об’єкти, та ще й «в одну натуру», тобто скульптура має реальні розміри моделі.  Його інсталяції дивують наближенням до реальних параметрів і застрашують абсолютною умовністю – немов глядач потрапляє у світ іншої форми буття в масштабі 1:1. Звичні сенсорні відчуття розбурхує розуміння, що контакт можливий, хоча й на іншому, паралельному рівні. Оголені голомозі дівчата за столиком кав’ярні чи «ню» вершниця на червоному коні (уявляєте собі справжнього за габаритами паперового коня?) засмоктують у літературний світ абсурду, в якому «Паперові пристрасті» – це точно й гостро роз різані аркуші. Лідаговський у нас такий один, та він не єдиний у світі. Своїх однодумців він знаходить на Паперовій бієнале в Нідерландах чи на спільних contemporary-виставках. Його твори – гранчасті, суворі, наче табула раса, очищені від зайвих емоційних «графіті», давно прописалися в провідних галереях чи побутують у приватних колекціях, що доводить «життєздатність» паперової форми існування.

АВТОР: Мар’яна Прут